Український національний одяг

Народний одяг це не просто культурний елемент в історії нашої країни. Одяг відображав не тільки соціальний статус, гендерну та етнографічну приналежність. Він передавав талант, майстерність та потяг до прекрасного. Незліченна кількість ремесел та багата фантазія майстрів допомагали  втілювали у мистецтво створення одягу мрії, радість та віру у щасливе майбутнє України. Адже, народні умільці, працюючи над

Полісся є найбільш архаїчним регіоном України, який і досі зберігає свій неповторний колорит. З-поміж інших регіонів України поліські строї вирізняються домінуванням двоколірної біло-червоної гами, відсутністю купованих тканин та тканим і вибійчаним декоративним оздобленням вбрання. Біло-червоне кольорове звучання у поліському костюмі підкреслює його архаїчність і символізує поєднання двох начал: духовного-божественного (білий) та плотсько-земного (червоного). Пограниччя цих стихій маркується поясом, як межею між буденним освоєним і піднесено незнаним. Пояс, зав'язаний на людині, був центром його вертикальної структури, місцем з'єднання сакрального верху та матеріально-тілесного низу.

Сьогодні українську вишиванку наші співвітчизники вдягають на свята і у звичайні дні так само, як вдягали сто років тому. Абсолютно всі прошарки нашого суспільства поважають вишиванки за їх зручність, оригінальність та стиль, який навіює патріотичні думки про минуле нашої батьківщини та її поселенців. Вишиванки носять абсолютно всі: пенсіонери, студенти, дорослі та немовлята. Головні переваги української сорочки полягають в тому, що вона не змінює свого розміру та форми після прання, кольори не втрачають свою насиченість, та не вигорають на сонці, та носити завжди зручно, як у дощовий прохолодний день, так і у сонячний та спекотний.

Українці завжди були модниками – такий висновок можна зробити з національного костюму. Виробити його – ювелірне мистецтво, правильно носити – серйозна наука, передати у спадок – народна філософія.

Відома майстриня і дослідниця Зеновія Шульга сприймає вишиванку як сакральну річ День вишиванки - і не лише в Україні - символічний день єдності українців. У соціальних мережах люди поширюють свої світлини у вишиванках і кажуть, що це тренд, особливо модні синьо-жовтні кольори. Однак, чи не втрачається в гонитві за трендом сакральність вишивки? Над такою проблемою замислилась відома етнограф, викладач львівської академії мистецтв Зеновія Шульга.

Народне мистецтво Сокальщини оригiнальне i своєрiдне. Це видно i в тканинах, i в одязi, i вишиванцi. Полотна виробляли ллянi, коноплянi i деколи мiшанi. На святковi сорочки полотно повинно було бути тоненьке з льону, а на буденнi - грубе з конопель. У ХIХ столiттi вишивали переважно рукави, манжети i комiри, якi було видно з-пiд верхнього одягу.

Оригінальною, ніжною та “легкою” є вишивка білим по білому, яка сьогодні набуває все більшої популярності. Вишивка білими нитками по білій тканині виникла на Полтавщині, а саме у селищі Решетилівка, і стала “візитною карткою” цього краю.

Невичерпна скарбниця народної творчості та національних традицій завжди надихала дизайнерів, художників та модельєрів на створення повсякденного і святкового одягу за народними мотивами. Особливо актуальна фольклорна тема в індустрії одягу сьогодні: вітчизняні та зарубіжні журнали мод нашій увазі пропонують пальта, куртки, костюми, сукні, блузи, брюки, у крої та оздобленні яких використані елементи народного одягу. Існують і назви цих стилів, як-то: «фолк», «рустів», «кантрі». Вивчаючи народний досвід, художники-модельєри розширюють асортимент сучасного одягу, вносять у нього неповторність та своєрідність народного мистецтва.

Намисто - одна з найдавніших жіночих прикрас на території України. Численні назви - монисто, буси, коралі, бісери - свідчить про їх довгу історію та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок це не просто прикраса, значення намиста глибоко символічне. А втім, зараз ви самі це зрозумієте.

Переплюнути бразильських карнавальниць? Легко! У селі Великий Ключів вже віддавна виготовляють такі головні убори, які можна вважати витвором мистецтва. Вінки з гусячого пір’я майстрині Параски Кушляк – річ по-справжньому унікальна. В ньому втілені давні шлюбні традиції та оригінальність оздоблення. Важить такий віночок майже кілограм. Ми навідалися до майстрині і навіть приміряли стародавній весільний одяг та головний убір.