Фотоальбоми

МУШКЕТЕР НАДВІРНОЇ КОРОГВИ, ДРУГА ПОЛ. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:42:35 GMT

Війни з Москвою були для українських козаків звичною справою, починаючи з походу на Москву гетьмана Петра Сагайдачного 1618-го. У цьому поході взяли участь близько 13 тисяч козаків, а вже 1621-го під Хотин він привів 40-ка тисячне військо.
1659-го року відбулася найвидатніша битва найбільшої російсько-української війни - Конотопська. Об’єднані загони українських козаків і кримськотатарських вершників під загальним командуванням гетьмана Івана Виговського вщент розбили чисельнішу московську армію. Не останню роль тоді відіграли організовані на західноєвропейський манер регулярні частини мушкетерів.

РЕЄСТРОВИЙ КОЗАК. ДРУГА ПОЛ. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:36:51 GMT

Козаки використовували одночасно стрілецьку - рушниці, аркебузи, мушкети, яничарки, пістолі - і холодну зброю, в якій домінували шабля, спис і бойова коса. Хоча були поширені й ножі, кинджали, келепи, аркани, перначі, булави. В артилерії набули поширення гармати малих калібрів, яких у козацькому війську було небагато - як правило, два-три десятки. Їх обслуговували вправні гармаші.
При стрільбі використовувалися кулі, картеч й запалювальні снаряди.
Українське козацьке військо не мало окремих родів військ - козак був універсальним воїном. Тому правильно буде говорити про спосіб бою. Успіх у ньому досягався або завдяки раптовій атаці, або щільному вогню з рушниць і гармат. Відтак піхота становила ударну силу козацького війська. Висока вправність і використання найновіших досягнень у зброярській справі дозволили козацькій піхоті досягти найбільш можливої щільності вогню. Козацька кіннота поступалася своїми якостями піхоті. Основними її завданнями були розвідка, переслідування, рейди, флангові атаки, заманювання до пасток.
А ще козацьке військо особливо було вправне в інженерно-саперній справі.
Козацький табір був водночас способом пересування, перевезення зброї, амуніції та їжі, надійним місцем відпочинку, також захистом під час бою. Досить було оточити себе возами та з’єднати їх мотузками й ланцюгами. Найвразливіші місця табору прикривали артилерією. За необхідності такий табір використовували й у наступі.
Протягом XVI ст. збільшувалася чисельність козацьких річкових флотилій. З другої половини цього століття козацтво все частіше з'являється на Чорному морі. А невдовзі ударів козацького флоту зазнають усі турецькі чорноморські міста, включно зі столицею Османської імперії.

РЕЄСТРОВИЙ КОЗАК. ДРУГА ПОЛ. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:30:20 GMT

Хмельниччина (1648-1657) підняла на боротьбу величезні маси народу. Так, за свідченнями сучасників, під Пилявцями козацьке військо налічувало 100 тис. Під Зборів, за словами Хмельницького він привів до 360 тис. Регулярного війська було набагато менше: у міжнародних договорах, підписаних гетьманом, фігурують 20, 40 та 60 тис. реєстрових козаків. Після смерті Хмельницького чисельність козацького війська зменшилася і зрідка перевищувала 30 тис. козаків.

РЕЄСТРОВИЙ КОЗАК. ДРУГА ПОЛ. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:27:13 GMT

Козацьке військо розвивалося в умовах постійного очікування небезпеки. Народжувався новий тип воїна - універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки, із сильною вірою як у свої сили, так і в силу товариства.
Первинною одиницею козацького війська була ватага. На кінець XVI ст. склалася його остаточна структура.
Верховним воєначальником козаків був гетьман. Нижче йшли полковники, сотники і десятники. Основними тактичними одиницями стали полки та сотні. 1625 року реєстрове військо було поділене на шість полків. За гетьманування Богдана Хмельницького козаки мали до 20 полків, але їхня кількість та чисельність особового складу постійно змінювалися. У XVIII ст. на Лівобережжі було 10 козацьких полків. Чисельність козаків у полку не була сталою і коливалася від 2 до 20 тис.
Коли козаки вперше виступили як організоване військо, їх чисельність становила від 2 до 10 тис.
Військово-адміністративний полково-сотенний устрій Війська Запорозького виявився настільки вдалий, що з невеликими змінами проіснував до кінця ХVІІІ ст.

РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ. ПОЧАТОК. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:21:47 GMT

РЕЄСТРОВИЙ КОЗАК. ПОЧАТОК. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:15:36 GMT

ПОЛКОВНИК І РЕЄСТРОВИЙ КОЗАК. ПОЧАТОК. ХVІІ ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 18:12:00 GMT

ВАЖКА ЛАТАНА ПІХОТА, ХІV ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 17:52:59 GMT

Після занепаду давньоруської держави більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ).
Воїни з українських земель були одними з найбоєздатніших у війську Великого князівства Литовського. На заклик великого князя аристократія Литви й Русі була зобов'язана виступити в похід із власним загоном. Деякі збіднілі пани мусили складатися вдвох чи втрьох для відправлення одного вершника. Організаційно-тактичними одиницями війська були корогви, сформовані за територіальним принципом. Особливо славилися волинські та подільські корогви.
У ВКЛ також існувала «виправа з дібр і міст», коли великі землевласники повинні були спорядити військовий відділ відповідно до розміру своєї заможності. Самі не були зобов'язані брати участь у поході, але мусили спорядити власним коштом декількох озброєних вояків.
Головну ударну силу війська становила кавалерія.
Лицарство ВКЛ носило кольчуги, голову захищали відкриті шоломи, із заборолом західноєвропейського типу або кольчужні каптури.
Ударною зброєю був спис або піка. У рукопашному бою лицарі билися мечами, шаблями, тесаками, бойовими сокирами, а також кинджалами. Основною зброєю легкої кінноти був лук.
Артилерія на українських землях з'явилася наприкінці XIV ст. У XV ст. гармати вже стандартно були на озброєнні українських фортець. Почали також застосовувати й ручну вогнепальну зброю - рушниці.
Перед виступом військо ділили на полки. Попереду йшла сторожа, за нею - головні сили й обоз. На стоянках військо прикривалося табором з возів. Розташування на полі бою залежало від соціального статусу чи заможності воїна. Захищені добрими обладунками князі, пани, заможні землевласники - стояли в перших лавах, а слуги й міщани - позаду. Таке шикування дозволяло ефективно командувати військовими підрозділами.
Оскільки кордони ВКЛ простягалися від Лівонії до Чорного моря, то й війни відбувалися на різних напрямках і проти різних ворогів. Та найважливішим театром воєнних дій для українців був Степ.

ПОДІЛЛЯ, ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ, ХІV ст.

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 17:01:30 GMT

ВАЖКООЗБРОЄНИЙ ВОЇН, ГАЛИЧИНА, РУСЬКЕ КОРОЛІВСТВО,

aiyaku — Tue, 11 Jul 2017 16:59:12 GMT

Давньоруські князівства воювали з Візантійською імперією, Хозарським каганатом, степовими кочовиками, із західними сусідами - Польщею, Угорщиною, Литвою. Також постійно вели міжусобні війни за право володіти Києвом та іншими великими містами.
Загальне керівництво військом здійснював князь або воєвода. Окремі підрозділи очолювали молодші князі чи досвідчені дружинники.
У похід військо вирушало за наказом князя. Попереду рухалася сторожа. Головні сили йшли слідом разом із обозом. У заздалегідь визначеному місці військо ставало табором. Коли наближався ворог, військо виходило на поле майбутнього бою і ставало в бойовий порядок: «стіну» та «полочний ряд».
«Стіна» мала довжину по фронту у кілька сотень метрів і глибину від трьох до 20 рядів. У перших рядах стояли важкоозброєні дружинники. За ними розташовувалися вої. «Полочний ряд» був поділений по фронту на три частини: у центрі ставали важкоозброєні підрозділи, а на флангах - загони ополчення та легкої кінноти.
Після битви переможці обов'язково збирали на полі бою зброю та ховали загиблих.